пʼятниця, 22 серпня 2014 р.

                             СЛОВО І ЧАС   
          Доброго дня, шановні читачі блогу  "Запроси до серця книгу"! Від сьогодні я, Тетяна Шишолик, завідувачка  бібліотекою, хочу розпочати нову рубрику блогу  - "Слово і час".
          В цій рубриці я буду опубліковувати поетичні твори ( дуже вже люблю поезію), в яких відбивається дух сьогодення. 
          Якщо, шановні наші користувачі, Ви хочете поділитись влучним поетичним словом, своїм власним чи  іншого автора,  з широким загалом - просимо звертатись до бібліотеки,  безпосередньо до мене, Тетяни Іванівни, і ці вірші будуть надруковані в наступних  публікаціях блогу.
           Завчасно Вам вдячна! 

         Вашій увазі пропоную перший  твір рубрики "Слово і час"  - вірш без назви Бориса Гуменюка, воїна і поета.

Сьогодні субота,
і там, де не чути пострілів, у людей вихідний.
Щоправда, ще є жнива, які не відпускають доти, 
доки не зібрано хліб до зернини, 
які називають "битва за урожай".
А в тебе і твоїх побратимів - війна у квадраті,
битва за право і змогу битися за урожай
під мирним небом.
Та мирного неба на всіх не стачає,
та Україною гуляє негода:
в лютому морозило на Майдані,
у березні сльозоточило в Криму,
а з квітня хмари облягли Схід - 
блискає, гримить, сипле град,
й невтішний прогноз погоди не обіцяє швидких змін.
Та ще наслав несусвітню спеку, в яку й нині до кінця не вірять
у прохолодній Європі.

А в Слов'янську чи у Луганську жарко подвійно,
і не сховаєшся у холодок, не увімкнеш кондиціонер
та все більше розпалюєшся ненавистю до ворогів - 
тих, що перед тобою,
й тих, що пострілюють у спину або цинічно вичікують,
коли прийде старший брат
і височайше дозволить лобизати закривавлений чобіт.
В отарі завжди так:
вовки рвуть крайніх, а решта байдуже дивляться збоку,
наївно сподіваючись, що їх це мине...

І не знайти слів, сумірним із болем утрат,
які хоч трохи погамують пекучий сором провини,
і залишається тільки вилізти з диванного укриття
й стати поруч,
навіть якщо не служив у війську,
жодного разу не стріляв - 
хоча б у фанерний силует.

Бо хто ж, як не я...

2 коментарі:

  1. Дуже гарна ідея, підтримую. Сьогодні прочитала добірку Дмитра Лазуткіна...

    Реквієм на дощі

    За законами математики –
    Мінус доля на мінус час…
    Небо ридма ридає, солдатики,
    Небо ридма ридає по вас.

    Хтось звіряв на мапі маршрути,
    Хтось дививсь на зорі з печер…
    Нерозкритими парашутами
    Називатимуть вас тепер.

    По розмоклій траві розкидано,
    Збиті сонця, немов бурштин.
    Нині небо ридає ридма,
    Диким полем гірчить полин.

    Батьківщина або територія…
    Кожен сам обирає шлях.
    Запікається кров’ю історія,
    Мов у дерево входить цвях.

    Ваші хрестики, ваші прихистки,
    Ваша правда, ваш сум і щем…
    Так лягло – згідно правил балістики,
    Так розквітло німим вогнем.

    Ще чекають вас, ще вимолюють,
    Ще ковтають рядки новин
    І виколюють очі колами
    Цих роз’ятрених Україн.

    І нічого крізь сльози не видно
    І біліє надтріснута вісь…
    Нині небо ридає ридма,
    Зі свічок осипається віск.

    Вже за все перед Богом прощені
    Линуть ангели-дембеля…
    Засинайте спокійно, хлопчики,
    Це навічно ваша земля.

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. Дякую за розуміння. Невже такі слова можуть залишити когось байдужим?!!

      Видалити