27 червня в районному Будинку культури відбулась зустріч з українською поетесою, патріотом, активною учасницею подій на Майдані Марією Махновець.

          Марія Іванівна уродженка села Четвертня Маневицького району, яка свої поетичні доробки друкує під творчим псевдонімом Марія Волинська, адже для неї ця земля найкраща і найулюбленіша. За освітою пані Марія - вчитель математики, працювала директором школи, сільським головою, у районному управлінні соціального захисту населення. Марія Іванівна – виконавиця українських народних пісень, учасниця самодіяльних колективів, захоплюється малюванням.

        

Але найбільшим її захопленням є поезія. Перша її збірка поезій «Майдан: до і після… Живе слово нового часу» присвячена подіям Майдану, активною учасницею якого була сама. Її палке патріотичне слово звучало з трибуни Майдану, закликаючи до  єдності. Не стояти на місці, не плакати, нарікаючи на поранені крила, а рішуче діяти – такий девіз Марії Волинської.

         Остання книга Марії Іванівни «Спалах вічності» розповідає про воїнів-героїв Маневицького району, що загинули на Сході України, борючись за її цілісність. В книзі подано невеликі біографічні нариси про загиблих героїв. Кожному з них автор присвятила поезію.

          Саме цю книгу і було презентовано. А поетичні твори-посвяти Марії Волинської зі сцени районного Будинку культури лунали з вуст односельців загиблих воїнів-героїв. Всі вони тривожили душу і породжували в серці незагоєну рану передчасної втрати.

         Кожній родині загиблих, що були присутні на презентації,  Марія Іванівна власноруч подарувала свою книгу з авторським написом.

         Посвяту нашому односельчанину Василю Шишолику, який загинув під Соледаром, зворушливо читала Тетяна Хилюк. 

Шишолик Василь Серафимович

Злетів у піднебесся назавжди…

Зростав Василь серед краси лісів

Й озерних плес у рідному Приліснім.

Зірок не рвав, але життя любив,

І рідний край, і українську пісню.

На космодромі молодим служив,

Де кораблі злітали в піднебесся.

Радів, чекав і мріяв, просто жив,

І кликав долю, чи не озоветься.

Знайшлась одна-єдина назавжди.

Дітей зростили і жили в любові.

Тож не чекали від Кремля біди –

Вона прийшла, замішана на крові.

Василь залишив все, що так любив,

І добровольцем на Донбас поїхав.

Країну рідну гідно боронив,

Щоб і Прилісне не спіткало лихо.

Воно прийшло у його рідний дім

Із звісткою: «Під Соледаром вбито».

Своє життя Герой віддав, а втім

Про нього пам’ять буде вічно жити.

Понесли на руках його труну

Через сплетіння болю, сліз й любові.

Серця живих кляли страшну війну.

«Герої не вмирають!» – Слава в слові.

 16.11.2016 р.