Хай молитва душу гріє,
Хай Вкраїну навіки
Прославляють козаки!
Хай Покрова Пресвята
Серце щастям огорта,
І усім нам подарує
Довгі та благі літа!
До Дня українського козацтва та Дня захисника України, що відзначається в
Україні 14 жовтня на свято Покрови Пречистої
Богородиці в Центральній бібліотеці Прилісненської сільської ради
представлена книжкова виставка «Ми правнуки славетних
козаків», яка присвячена найбільш яскравим постатям Війська Запорізького та
історії виникнення козацтва в Україні.
Про те, хто такі запорожці, про державну діяльність українських вояків, їх
героїчну звитягу, походи, про життя та побут
козаків на Січі, про славні звичаї, традиції та легенди можна
дізнатися зі сторінок історичної, художньої та довідкової
літератури. Читачі можуть ознайомитися з книгами, які дозволять зануритись у
неймовірну атмосферу славних героїчних часів козацької доби.
Не випадково, свято українського козацтва співпадає з Днем захисника
України. На книжкових полицях виставки
експонуються матеріали про подвиги воїнів-захисників,
які і сьогодні продовжують героїчні сторінки нашої історії,
захищаючи кордони від ворогів.
Бажаючих ознайомитися з виставкою запрошуємо до нашої бібліотеки!
Цікаві
факти про українських козаків:
Суспільство без поліції та без в'язниць
Це здається неможливим але у
тисячному товаристві не було ніякої форми поліції або наглядачів за законом, як
це було в усіх інших великих містах. Закони на Січі були досить жорстокими. За
крадіжку чи вбивство одного з побратимів, козак не те що платив життям, а робив
це в доволі жорстокій формі: його могли поховати живцем разом з небіжчиком, або
бити кийками, що часто закінчувалось фатально. Так, можна сказати, що це не
гуманно, але дисципліна була відмінна.
Перша Республіка
Запорізьку Січ можна по праву вважати
першим політичним формуванням з ознаками республіки, вона була незалежною і всі
європейські країни намагалися налагодити з нею дипломатичні відносини.
Відкриті двері
Існував у запорожців цікавий звичай.
Їх курені були завжди відкриті. Мандрівник чи перехожий може зайти туди,
погостювати, попоїсти і рушити далі в дорогу. І це навіть якщо господаря немає
вдома. Однак існувало суворе правило, з куреня нічого не виносити, а інакше -
покарання. А як хтось знайде якусь річ на Січі, прив'язує її до високого
стовпа. Як за три дні власник не знайдеться, то і річ переходить у володіння
того, хто її знайшов.
Головний це кухар
На початку СІЧІ головним Гетьманом
був "кашевар", тобто кухар. Недаремно і назва була Кошевий Отаман!
Кошових отаманів до середини XVII
століття часто називали гетьманами.
У Козацькій Республіці владу кошового
отамана обмежували звіт, час і рада запорожців. Кожен кошовий щороку 1 січня
звітувався перед побратимами на раді. Якщо козаки висловлювали невдоволення
його діями, отаман негайно кидав на землю шапку, клав палицю, вклонявся
товариству, дякуючи за виявлену протягом року честь, і йшов у свій курінь.
Козачий казан
Їли козаки з одного казана. Він в них
шанувався, як святиня і символ їхньої військової частини. Козацькі бунти
починалися з того, що вони перевертали свої казани. Казани також грали роль
символу військової єдності куреня.
Тверезе військо
У військових походах козакам пиячити
було суворо заборонено. Порушення цього правила прирівнювалось до зради і могло
каратись смертю.
Козаки без хліба
Козаки кожного куреня мешкали разом
зі своїм отаманом. Для приготування їжі у кожному курені був кухар, якому
допомагали кілька хлопчиків, що приносили йому воду й чистили казани після
обіду.
Обід складався з двох страв. Перша
звалася "саламаха", вона нагадувала кашу, приготовану з борошном,
водою та сіллю. Друга мала назву "тетеря" і являла собою суміш
борошна, крупи та проса. Вона була трохи рідша за саламаху, бо в неї додавали
багато слабенького пива або рибної юшки. Провізію купували за гроші куреня.
Згадані страви подавали у великих посудинах, які звалися "ваганки",
але ніколи не вживали хліба. Козаки, які не задовольнялися звичайними стравами,
а хотіли їсти м'ясо або рибу, купували їх за власні гроші у складку гуртом.
Вуса та оселедець козаків
Що стосується характерної зачіски та
вусів українських лицарів, то кажуть, що козаки успадкували їх від язичницьких
предків. Традиція голити голову та обличчя передавалася від місцевих племен до
Київської Русі і так з часом дійшла і до козаків.
Історики кажуть, що у древніх слов'ян
немає жодного бога з бородою чи довгим волоссям, а отже такий образ вважався
здавна божественним. Хоча існує ще одна легенда, що козаки вважали себе надто
грішними для раю. Тому, коли вони потраплять у пекло, Бог може змилуватись над
ними і витягнути за чуба.
А ще козаки казали: "Як на війні
загину - мене ангел понесе в небо за чуприну".
