четвер, 21 травня 2020 р.


Небайдуже ставлення бібліотек до розвитку традиційного українського мистецтва є важливою складовою виховання сучасних і прийдешніх поколінь.
 Щорічно, у третій четвер травня, українці святкують День вишиванки, цього року цей день припадає на 21 травня. Свято зародилося як студентська ініціатива. Ідею акції у 2006 році запропонувала на той момент студентка Чернівецького національного університету ім. Юрія Федьковича Леся Воронюк. Дівчина запропонувала одногрупникам та студентам обрати один день і всім разом одягнути вишиванки. Її підтримали інші студенти та викладачі й одяглися відповідно. Спершу вишиванки вдягнули декілька десятків студентів та кілька викладачів факультету. Нині ж у цей день український традиційний одяг надягають усе більше людей не тільки в нашій країні, а по всьому світу.
    Вишиванка вважається оберегом від усього лихого, вона є символом краси та міцного здоров’я, а також щасливої долі, вірності та любові. Це не просто сорочка – саме у вишивці закладено маса сенсу: обережна вишивка, весільна, траурна і просто ошатна, яка принесе здоров'я і багатство.
    Отже, тепер кожен третій четвер травня,  ми вдягаємо  це чудове вбрання – барвисте творіння жіночих рук (майстринь –вишивальниць), демонструючи цим своє українство, приналежність до своєї нації, що зберегла  свої традиції й ремесла від знищення. 
    
Цікаві факти про українську вишиванку
·       Українська вишиванка має дуже давнє походження. Численні дослідження свідчать, що вбрання із вишивкою створювали ще до VI ст.

·       Перші вишиванки відігравали не стільки функцію одягу, а, згідно з повір’ями, були таким собі оберегом для їхніх власників від зла. Тому сорочки оздоблювали візерунками на рукавах, комірах і подолі, щоб візерунок торкався тіла.

·       Вишивати національний одяг раніше бралися лише жінки, адже саме вони дарували виробу потужну позитивну енергетику. Зараз вишивають не тільки жінки, а й чоловіки.

·       У кожному регіоні України є своя техніка вишивання, орнамент і традиційні кольори вишиванки. Іноді навіть окремі села можуть похвалитися своїми особливими вишиванками.

·       В Україні є близько сотні різних вишивальних технік. Серед найвідоміших – хрестик, гладь, низь, мереження, бігунець, плетіння.

·       Вишивка однієї сорочки може займати від двох тижнів до трьох років – усе залежить від складності технік.


·       Першим модником, який поєднав українську вишиванку із буденним одягом, став Іван Франко. Він стильно скомбінував вишиту сорочку із піджаком. Саме у такому вигляді письменника можна побачити на 20-гривневій купюрі.

·       Найбільша кількість людей у вишиванках, яка зібралась в одному місці, була зафіксована у День Незалежності в 2011 році у місті Рівному. На центральному Майдані міста тоді зібралося 6570 людей у вишиванках. Цю цифру зафіксовано у Книзі рекордів України.

·       Сьогодні найбільш розповсюджені вишиванки білого кольору. Натомість вишиванки чорного кольору у давнину було прийнято одягати лише чоловікам.



·       Українське національне вбрання все більше надихає дизайнерів. На модних подіумах тема вишивки подається у найрізноманітніших варіантах.

    Бібліотечні працівники Центральної бібліотеки вже традиційно кожний рік поспіль підтримують всеукраїнську акцію та приходять на роботу у вишиванках.









понеділок, 18 травня 2020 р.


Сьогодні в Україні відзначається День боротьби за права кримськотатарського народу та вшановується пам'ять жертв депортації кримських татар.
Депортація кримських татар розпочалася 18 травня 1944 року о 3 годині ранку і тривала до початку червня (перша і найбільша хвиля закінчилася 20 травня).
Офіційною підставою для депортації кримськотатарського народу стала таємна постанова Державного комітету оборони СРСР № 5859 «Про кримських татар» від 11 травня 1944 року, в якій кримським татарам висувалися претензії у начебто масовій зраді та масовому колабораціонізмі за часів окупації Криму гітлерівськими військами.
Без сумніву, був здійснений акт гено- і етноциду, про що свідчать звинувачення цілого народу в державній зраді та застосування принципу колективної відповідальності. За офіційними даними (так звані числа Лаврентія Берії), було депортовано 183 144 особи; за татарськими джерелами – понад 400 тисяч людей, з яких упродовж півтора року померли близько 46%. У каральній операції брали участь 32 тисячі співробітників НКВС.
Людям на збори давалося від кількох хвилин до півгодини, з собою дозволялося взяти особисті речі, провізію, посуд та побутовий інвентар. Зрозуміло, що більшість майна залишилася і була конфіскована державою. Переважна частина депортованих була направлена на спецпоселення до Узбекистану, частина - до ГУЛАГу, а ще частина - для поповнення спецконтингенту для Московського вугільного басейну.
Депортація була одним із засобів «детатаризації» Криму. Іншими засобами були знищення культурних та історичних пам’яток, заміна історичних назв місцевостей новими на зразок «Совєтский», «Первомайск», «Красногвардейск» тощо. До Криму заселялися вихідці з Росії та інших республік. За повоєнний період кількість населення у Криму збільшилася майже в 10 разів.
Сталінська політика щодо кримських татар не була чимось новим. Як відомо, захоплення 1783 року Криму Росією призвело до великого занепаду культурного життя на півострові: по-варварському було спалено багато давніх рукописів, зруйновано чимало архітектурних пам’яток. Саме тоді розпочалося перше заселення Криму росіянами, чужоземними колоністами, міцніла русифікаторська політика.
Після переведення Криму до складу УРСР у 1954 році було видано указ (неопублікований) про реабілітацію кримських татар, але практично без права повернення на батьківщину до Криму. Масове повернення на батьківщину кримських татар почалося лише наприкінці 80-х років.
Здавалося, що нарешті, попри побутові труднощі, настав мир, і можна спокійно і вільно жити на рідній землі, але знову кримська земля стала об’єктом зазіхань з боку Росії, а кримські татари зазнають нечуваних із часів Сталіна репресій.
Враховуючи, що через 70 років після депортації внаслідок дій тоталітарного режиму колишнього СРСР кримськотатарський народ знову постав перед загрозою дискримінації на рідній землі, а також з метою підтримки боротьби громадян України – кримських татар за реалізацію своїх прав як представників корінного народу, Указом Президента від 16 травня 2014 року, був встановлений День боротьби за права кримськотатарського народу.

                                                                            







пʼятниця, 15 травня 2020 р.


16 травня 2020 року в Україні відзначатиметься День Європи. Проведення цієї загальнодержавної акції було започатковано відповідно до Указу Президента України № 339 від 19.04.2003 року, згідно з яким встановлено третю суботу травня датою святкування в Україні Дня Європи. Вперше заходи, присвячені цьому дню, проводилися в 2003 році.
День Європи – це символ започаткування нової успішної моделі мирної співпраці між державами, що ґрунтується на спільних цінностях та інтересах.
З нагоди відзначення Дня Європи у бібліотеках проходять різні святкові заходи і, щоб показати українцям, що вступ до Європейського Союзу – це дуже потрібний крок для нашої країни. 
Проте цього року через пандемію та карантинні обмеження бібліотеки не мають змоги організовувати публічні зустрічі для відзначення Дня Європи в Україні для своєї громади. Тому у Центральній бібліотеці Прилісненської сільської ради облаштовано куточок Європейського Союзу під назвою «ЄС на книжковій полиці», де читачі розширенно зможуть отримати інформацію про:
·         історію Єпропейського Союзу;
·         засади та напрямки діяльності кампанії» Прямуємо Разом»;
·         принципи функціонування ЄС, керівні інституції та органи ЄС та їх діяльність;
·         відносини Європейського Союзу та України;
·         європейські цінності;
·         ігри, навчальні Карти Європи.
Цей методичний матеріал Центральна бібліотека отримала від Представництва Європейського Союзу.




четвер, 7 травня 2020 р.




Шановні односельчани! Щиро вітаємо вас із Днем пам’яті та примирення, 75-ою річницею Великої Перемоги!
Проходять роки, і все далі від нас незабутня весна 1945-го. Але вона і надалі залишається для нас незабутньою, в ній воєдино злились почуття неймовірної гіркоти і болю, а також безмежної радості і гордості за свій великий народ.
8 травня 1945 року вищі представники німецької армії підписали акт про беззастережну капітуляцію їхніх військ. Це сталося о 22 годині 43 хвилини за європейським часом, тому в Європі днем Перемоги вважається 8 травня, яке нині називається Днем памяті та примирення. У Москві уже була година ночі, тобто уже 9 травня, тому ця дата була оголошена Днем Перемоги.
У Другу світову війну було втягнуто 72 держави, в якій загинуло 55 мільйонів людей  – це більше, ніж все населення України. Але найбільше у цій війні постраждала Україна, адже у ній загинуло 8 мільйонів українців – це 20% всього її населення (в армії було 6 млн. українців).
Війна для волинян почалася уже у вересні 1939 року, коли німці напали на Польщу, в армії якої, на той час були і наші односельчани. До цього часу не відомо де загинув Савчук Сергій, Голодюк Микола та Швець Василь Савович (всі загинули в 1939р.). Живими вернулись Потоцький Марко та Миткалик Наум.
Коли 22 червня 1941 року Німеччина напала на СРСР знову найбільших втрат понесла Україна.
На прикладі нашого села можна побачити, яке горе приносить війна. В жовтні 1942 року німці розстріляли 42 односельчан, свідком цього жахливого розстрілу є Дубровська Пріська Костянтинівна (92 роки). Вона бачила, як німецький кат холоднокровно стріляв у людей біля їхніх хат, а потім їв яблуко. Того ж дня було весілля у Халика Митрофана, тож на очах у всіх присутніх на весіллі гостей, німці по сусідству біля хати розстріляли всю сімю, поклавши всіх на землю. У відповідь на це, наші місцеві партизани 24 грудня 1942р. вночі, прямо в хатах вбили нізащо 32 односельчан, вважаючи їх в чомусь винними. Свідком цього жахіття є Романік Олена Кирилівна, яка змогла заховатись на печі у снопиках льону. Однак про цей розстріл партизанами довго замовчувалось, як і немає імен цих людей на памятнику.
В 1942 році німці вивезли на роботу в Німеччину 36 молодих хлопців і дівчат, де вони працювали на каторжних роботах три роки. На даний час в нашому селі є Халик Марія Сидорівна (94 роки), якій довелося це пережити, а в Маневичах проживає Коснюк Василь Григорович.
Спроба повного знищення села і людей була в 1943р., коли в село прибув німецький каральний загін. Завдяки нашій вчительці Цюприк М.І., яка знала німецьку мову і яка переконала німецького офіцера, що село уже було покаране в 1942р.
В січні 1944р. через село проходило ковпаківське зєднання П. Вершигори, яке мобілізувало з собою 36 хлопців села, 7 з них загинули в цьому рейді. Згодом прийшло з’єднання Сабурова, яке обстріляло село із гармат. В кінці січня 1944р. німці при відступі спалили 40 хат в центрі села, 73 клуні та сільський вітряк, який стояв, де зараз знаходиться нова школа.
На початку лютого 1944р. в село прийшла радянська армія, яка рухалась по дорозі з с. Галузія понад сучасним ТБЗ і на повороті на центральну дорогу до озера Глибоке, де стояли військові регулювальники, які направляли війська на Нову Руду або Карасин. У Великодню ніч 1944р. цей рух радянських військ бомбили німецькі літаки, освітивши місцевість, та на щастя селу шкоди не завдали.
В березні 1944р. в армію було мобілізовано усіх дорослих чоловіків, які пішки йшли до Сарн, а потім всі вони попали на Прибалтійський фронт. Для потреб армії мусили здавати продукти та перевозити військові вантажі і поранених з-під Ковеля. Довелося це робити і Дубровській Меланії Лук’янівні (93р.). У школі і біля церкви та в лісі на цегельні був військовий госпіталь, куди доглядати поранених мобілізували дівчат.
На фронтах і партизанських загонах воювали 197 односельчан, 72 з них загинули, 22 повернулися інвалідами. А взагалі з різних причин загинуло більше 200 односельчан.
Сьогодні ми повинні вшанувати пам’ять всіх тих, хто загинув в роки війни та тих, хто відійшов у вічність уже після війни. Подякувати їм за мир та спокій, дарований нам такою великою ціною.  Тож давайте просто згадаємо їх у своїй памяті та помолимось за них.
Також  вітаючи усіх зі святом Перемоги повагу і шану віддаємо вдовам і матерям, які винесли тягар війни і виростили нове покоління.
З Днем Перемоги, з Днем памяті і примирення усіх вас, шановні односельчани!

( Щиро дякуємо за надану нам інформацію місцевому краєзнавцю, голові ветеранської організації с. Прилісне Романіку Михайлу Івановичу!)




















              






А ще в Центральній бібліотеці Прилісненської сільської ради діє книжкова виставка «Живе в народі пам’ять вічна». На виставці представлені документальні видання, спогади, художня література про історію військових битв, про героїзм солдатів і доблесті трудівників тилу, спогади учасників тих героїчних подій.