СЛОВО І ЧАС

Вітаю вас, шановні прихильники рубрики  блогу "Запроси до серця книгу" - "СЛОВО І ЧАС".
Мені дуже приємно, що ця рубрика знайшла своє місце у ваших небайдужих серцях. Щиро дякую за ваші слова, дописи та відгуки.
Пропоную вашій увазі вірш нашої славної прилісненської поетеси, вчительки, читачки нашої бібліотеки -  Валентини Ліщук, який вона присвятила своєму синові, військовослужбовцю, Богданові. 
На мою думку, кожна мама, що має сина, розділить почуття Валентини Іванівни.                                             
    Тобі, мій синочку.
Мені не забути і дня, й тої миті,
Коли народилось у мене дитя.
Моє найрідніше, найкраще у світі,
Дорожче за злото, за власне життя.

Синочку, синочку, рідненький мій сину,
Я б небо тобі прихилила до ніг.
Прошу: пам'ятай рідну мову, дитино,
Своїх батька-неньку, свій отчий поріг.

Мені не забути, як з татом трудились,
Як ставили, синку, тебе "на крило".
І кожної днини до Бога молились, 
Щоб Він дарував тобі щастя й тепло.

Синочку, синочку, моє соколятко.
Для тебе всі квіти земні простелю...
Моя ти надія, моє ти дитятко,
Найдужче у світі тебе я люблю!

Я дуже надіюсь на тебе, мій сину,
Що будеш Людиною ти на землі.
Що ти пам'ятатимеш завжди родину,
Що матимеш друзів та хліб на столі.

Синочку, синочку, моє соколятко,
Змахнувши крильми ти здійнявся у вись...
Моя ти надіє, моє ти дитятко.
Маленьке-маленьке, таке, як колись.